І.10. Зони санітарної охорони

Для споруд централізованих систем господарсько-питних водопроводів потрібно передбачати зони санітарної охорони, обладнані відповідно до нормативів (Рис. 32).

Зони санітарної охорони повинні мати:

  • перший, другий та третій пояси – для джерел водопостачання;
  • перший пояс – для майданчиків водопровідних споруд, водозаборів, насосних та очисних станцій резервуарів чистої води, водонапірних башт;
  • санітарно-захисні смуги – для водогонів.

На території першого поясу ЗСО джерел водопостачання заборонено влаштовувати випускання стоків, водопій та випасання худоби, купатися, прати білизну, ловити рибу, використовувати отрутохімікати, органічні та мінеральні добрива.
На території першого поясу зони санітарної охорони майданчиків водопровідних споруд заборонено зводити будівлі та споруди, встановлювати пристрої, які безпосередньо не стосуються експлуатації водопровідних споруд і не підлягають обов’язковому розміщенню на території першого поясу. Також заборонено проживання людей, зокрема й тих, хто обслуговує систему водопроводу.
Якщо поблизу межі першого поясу ЗСО розташовано житлові, промислові та інші споруди, то потрібно вжити заходів щодо благоустрою цих територій для того, щоб унеможливити забруднення території першого поясу санітарної зони.
Межі першого поясу зони санітарної охорони підземних джерел водопостачання (від огороджувальних конструкцій водопровідних споруд та артезіанських свердловин до меж першого поясу зони) становлять:
• не менше ніж 30 м – для надійно захищених горизонтів;
• не менше ніж 50 м – для незахищених чи недостатньо захищених горизонтів та інфільтраційних водозаборів.

 
1 – свердловина;
2 – колодязь з арматурою;
3 – павільйон з апаратурою керування;
4 – трансформаторна підстанція

Рис. 32. Улаштування зони санітарної охорони свердловини

У разі використання інфільтраційних вод як джерела водопостачання межа першого поясу зони санітарної охорони має охоплювати прибережну територію між водозабором і водоймищем.
Біля поодиноких підземних водозаборів, розміщених на території об’єкта, якщо забруднення ґрунту неможливе, відстань від них до огорожі дозволено зменшити до 15 м для захищених та 25 м для незахищених горизонтів.
Межі другого і третього поясів зони санітарної охорони підземного джерела водопостачання визначають за допомогою розрахунків, виходячи з часу переміщення води з мікробним (другий пояс) та хімічним (третій пояс) забрудненням.
Для поверхневого джерела водопостачання з огляду на природні умови межі першого поясу визначають так.

Для проточних водотоків:

•вгору за течією – не менше ніж 200 м від водозабору, вниз – не менше ніж 100 м уздовж прилеглого до водозабору берега від лінії зрізу води в час літньої та осінньої межені;
•у напрямку до протилежного берега при ширині водотоку менше ніж 100 м – вся акваторія та протилежний берег завширшки 50 м від зрізу води в час літньої та осінньої межені, при ширині водотоку понад 100 м – смуга акваторії завширшки не менше ніж 100 м.

Для непроточних водоймищ (водосховище, озеро):

•на акваторії у всіх напрямках – не менше ніж 100 м;
•уздовж прилеглого до водозабору берега – не менше ніж 100 м від зрізу води в час літньої та осінньої межені.

Межі першого поясу ЗСО майданчиків водопровідних споруд такі:

•не менше ніж 30 м від запасних регулювальних резервуарів, очисних споруд та водопровідних насосних станцій;
•не менше ніж 15 м від водопровідних башт та інших споруд.
За умови обґрунтування та погодження з органами санітарно-епідеміологічної служби цю відстань можна скоротити до 10 м і не визначати перший пояс для окремих водонапірних башт.
Ширина санітарно-захисної смуги для водогонів від краю трубопроводу в тих місцях, де немає ґрунтових вод, має становити не менше ніж 10 м (для діаметрів труб, не більших за 1 000 мм) і не менше ніж 20 м (для більших діаметрів труб). Натомість у мокрих ґрунтах смуга мусить бути завширшки не менше ніж 50 м незалежно від діаметра труб. Якщо ж водогін прокладають по забудованих територіях, ширину смуги, після погодження з органами санітарноепідеміологічної служби, можна зменшити. Перший пояс ЗСО має запобігати випадковому або навмисному забрудненню води джерела, а другий і третій пояси – несприятливому впливу довкілля на джерела водопостачання внаслідок господарської діяльності людини.
Межі першого поясу ЗСО зазвичай збігаються з лінією огорожі території водозабору або майданчика з водопровідними спорудами. Територію першого поясу належить спроектувати, обгородити й озеленити. Для майданчиків водозаборів, станцій водопідготовки, насосних станцій, резервуарів і водонапірних башт, як правило, передбачають глуху огорожу заввишки 2,5 м. Можна на висоту 2 м встановити глуху огорожу, а ще на висоту 0,5 м – огорожу з колючого дроту або металевої сітки. У будь-якому разі з внутрішнього боку огорожі належить прикріпити кронштейнами чотири-п’ять ниток колючого дроту.
Насосні станції, які працюють без розриву струменя (не мають резервуарів), та водонапірні башти з глухим стволом, розміщені на території підприємств або населених пунктів, можна не обгороджувати.

Роботи щодо обладнання зони санітарної охорони мають виконувати такі суб’єкти:

•органи комунального господарства або інші власники водопроводів за кошти, передбачені на їх будівництво та експлуатацію, – у межах першого поясу ЗСО;
•власники об’єктів, які впливають або можуть впливати на якість води джерел водопостачання, – у межах другого та третього поясів ЗСО.
Державний санітарний нагляд за здійсненням водоохоронних заходів у межах першого, другого та третього поясів ЗСО і санітарно-захисної смуги здійснюють місцеві органи санітарно-епідеміологічної служби. У переважній більшості сіл – партнерів DESPRO (87,0%) ЗСО є в усіх задіяних джерелах водопостачання.

Практичні рекомендації щодо влаштування ЗСО

Огородження може бути виконане із дерев’яних (Рис. 33), металевих (Рис. 34), залізобетонних (Рис. 35) конструкцій, але у будьякому випадку воно має перешкоджати доступу на територію сторонніх осіб та тварин. Незважаючи на те, що влаштування металевого чи залізобетонного огородження потребує більше затрат, ніж дерев’яного, таке огородження більш надійне та довговічне.
Незалежно від вибору матеріалу для огородження, під несучі стовпи викопують лунки, встановлюють опори та заливають бетоном, що надає конструкції міцності та стійкості. У разі використання металевої сітки (рабиця) її натягують на металеві стержні чи приварюють до кутника, що робить її менш уразливою до пошкоджень. Конструкції металевого (дерев’яного) огородження обов’язково фарбують. Після виконання робіт із будівництва (ремонту, реконструкції) на території зони санітарної охорони здійснюється планування ділянки та її благоустрій (Рис. 36).

Рис. 33. Виконання огорожі ЗСО із дерев’яних конструкцій

Рис. 34. Виконання огорожі ЗСО із металевих конструкцій

Рис. 35. Виконання огорожі ЗСО із залізобетонних конструкцій

Рис. 36. Планування та благоустрій території в межах ЗСО
← Назад    Далі →